Гордый кустик клубники поправил свои цветочки, приоткрыл красную ягодку и, сладко потянувшись, посмотрел вверх. Над ним опустила ветки молоденькая вишня. Её ягодки были крошечными и зелеными.
- Не пойму, какой от тебя толк, - развела листочками клубника. – Отцвела быстро, ягоды спеют долго… Только свет надо мной загораживаешь.
Вишне стало стыдно и она, как могла, отвела ветки в сторону.
- Толи дело, я! – нахваливала себя клубника. – Цвету и зрею одновременно. Цветочки у меня крупные, красивые. Пчелки над ними кружат, жужжат. А ягодки мои красные, сочные, ароматные. Так в рот и просятся! Поэтому и человек меня ценит, ухаживает за мной постоянно: сорняки вырывает, прохладной водой поливает. А на тебя даже не смотрит – растешь, как сорняк, никому не нужная, - фыркнула она в сторону вишни.
Вишня спрятала под листики свои зеленые ягодки и опустила ветки – ей стало себя очень жаль. «И правда, - думала она, - хозяин мне уделяет совсем мало внимания. Попрыскал чем-то, побелил ствол и всё. Забыл обо мне, даже поливает очень редко. Хорошо еще, что корни у меня длинные, дотягиваются под землей до той влаги, что на клубнику выливают. Да, и ягоды у меня какие-то неказистые, растут медленно. Какой от меня толк? Только свет другим загораживаю…»
Расстроенная вишня день за днем любовалась клубникой, которая хвасталась своими красными ягодками:
- Видишь, как они у меня быстро спеют, - поднимала она гордо свои листочки. – Только вчера человек целую миску собрал, а завтра еще больше соберет. Он из моих ягод варенье сварит и компот. А ты?
- Я скоро тоже поспею, - робко пыталась защититься молоденькая вишня.
- Да, когда ты там поспеешь, зелень пузатая, - клубника отвернула от нее свои цветочки.
«Какая же она счастливая, - вздыхала вишня, - и красивая, и пользу людям приносит. А я только мешаю, и человек на меня внимания не обращает».
Но шли дни. Ягод на клубнике становилось все меньше, она перестала цвести, листья стали желтеть. А вишня, наоборот, с каждым днем все хорошела: ягоды наливались соком и цветом.
Однажды ночью прошел сильный дождь. Он буквально вбил листья клубники в землю, заляпал их грязью, оббил последние цветочки. Утром, когда взошло яркое солнце, клубника посмотрела на себя и охнула. Она попыталась поднять свои листочки, но они были тяжелы от больших клякс грязи. Последняя её надежда – три цветочка – осыпались, и клубника поняла, что это – конец. Больше никто не придет, чтобы ею полюбоваться или собрать урожай с её тоненьких веточек. Капельки дождя, а, может быть слез, стекали с её грязных листиков. Клубника подняла взгляд на вишню.
Она была прекрасна! Зеленые листья, умытые дождем, стали еще ярче, а ягоды были бордовыми и мясистыми. Солнце играло лучиками в маленьких каплях и деревце от этого казалось сказочно волшебным.
«И когда оно успело так преобразиться?» - подумала клубника.
Из-за самолюбования, она даже не замечала те перемены, которые происходили с деревцем. А теперь она его просто не узнавала. «Надо же, - удивлялась клубника, - а ведь, человек ничем не помогал вишне. Она сама выросла такой замечательной».
После обеда к дереву пришли люди. Они собирали в ведра урожай и нахваливали вишню за её сладкие ягоды, из которых они собирались варить варенье и компот.
А когда люди ушли, клубника обратилась к деревцу:
- Прости меня, пожалуйста, вишенка. Я думала, что я лучше, чем ты, раз люди уделяют мне больше времени. Считала, что от меня больше пользы, раз мои ягоды поспевают раньше твоих. Гордилась, что из моих ягод люди сделают закатки, и я, таким образом, смогу послужить им и зимой. Я хвасталась и распылялась перед каждой пролетающей птичкой. А ты тихонечко росла, не отрывая время и сил у человека, и принесла ему большой урожай. Какая же я была глупая…
- Не огорчайся, клубничка, - прошуршала ветками вишня, - главное, что мы обе прожили это лето не зря. А теперь у нас есть время отдохнуть, набраться сил, чтобы на следующий год принести еще больше плода тому, кто о нас заботится.
Тихонова Марина,
Симферополь
Дай, Бог, мне тему для стиха,
Чтобы уверенной рукою
Ложилась за строкой строка,
Что мне подарена Тобою.
Слова, Господь, мне подбери,
Чтобы за сердце задевали,
Людей к Иисусу бы вели,
Глаза на Бога открывали.
Люблю Господа и стараюсь жить так, как Он учит.
Мой девиз: В главноем - единство, во второстепенном - свобода, во всем - любовь!
Член Союза христианских писателей Украины
Любое копирование и распространение работ ТОЛЬКО с
письменного согласования с автором.
Сборник рассказов "Выход есть!" и "Алешкины истории" можно заказать по удобным вам адресам: http://www.bible.org.ru/page.php?id=9
Также вышел сборник рассказов "Открытыми глазами"
В 2014 г. вышли "Сказки старого пруда"
СЛАВА БОГУ!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.